Коли два роки тому Росія здійснила відкритий напад на Україну, цивілізований світ згуртувався для допомоги українцям. Проте з часом увага від подій в Україні почала перемикатися на інші проблеми, а тема війни – потроху зникати з інформаційного поля.
Новини Yle поговорили з волонтерками, які живуть у Фінляндії і допомагають Україні з перших днів повномасштабного вторгнення, про те, з чого починалася їхня справа, що дає сили не здаватися та чому їм важливо бути поряд з українцями у такі часи.
"Як організація ми стали значно ефективніші"
Юлія Бондарчук, живе у Пієтарсаарі:
Вранці 24 лютого 2022 року я прокинулася в іншому світі. Спочатку в мене був шок, а потім почала думати про те, чим можу допомогти.
Вже 26 лютого я, мій чоловік й ще одна українка, яка давно проживає у Фінляндії, організували мітинг у Пієтарсаарі. Прийшло понад 100 людей, що багато для нашого містечка. Паралельно місцеві жителі несли нам речі й все, що могло стати у пригоді українцям.
Вже 27 лютого відправили автобус з допомогою в Україну, а 5 березня до нас прибув автобус з українцями. І якось все закрутилося: зареєстрували Товариство українців у Пієтарсаарі, відкрили центр допомоги, мовні курси.
Восени 2022 року почали виготовляти пічки з металу. Їх можуть використовувати й цивільні, але здебільшого, відправляємо військовим. За цей час виготовили понад 1000 пічок.
Гроші нам донатять, також ми проводимо різні акції і ярмарки.
У першій рік на виготовлення пічок назбирали 150 000 євро. Це були гроші як від звичайних мешканців, так й приватних компаній.
Рівень донатів вщухає: раніше ми отримували пожертвування й по 5000 євро від бізнесу, то зараз суми в рази менші. Але ми не маємо права зупинятися.
До того ж, як організація ми стали значно ефективніші: знаємо, як подаватися на гранти, як і яку допомогу надавати, як будувати комунікацію.
У команді Товариства, разом зі мною, три людини, які займаються основними справами й організаційними питаннями. У всіх, крім цієї діяльності, є робота. Ще приблизно 10 людей залучено у різні процеси.
Ми зосередилися на допомозі ЗСУ, бо якщо ми не підтримаємо їх, то може статися, що й допомагати в Україні буде нікому.
"Повідомлення, що наша допомога врятувала життя, – живить й дає сили продовжувати"
Тетяна Присяжнюк, живе в Ювяскюля:
У Фінляндії я живу з 2018 року, зараз працюю в школі помічником вчителя. За декілька днів до повномасштабної війни пригадала про дитячий будинок, якому допомагала, коли жила в Україні, й написала у мерію Ювяскюля про те, що хотіла б збирати дитячі речі для цього будинку. Цей контакт потім дуже допоміг розгорнути допомогу.
У перших числах березня мерія надала приміщення, де ми збирали продукти, речі й ліки.
Вже 26 лютого я, й ще декілька українців, організували перший мітинг на підтримку України в Ювяскюля. Прийшло десь 400 людей.
У перший числах березня відправили два буси, повністю завантажених гуманітарною допомогою. Тоді в Україні були проблеми з життєво необхідними ліками. Переданий нами інсулін врятував дитині життя.
Потім почали їхати біженці й центри прийому та Червоний хрест виявилися не готовими до такого напливу: людей просто розселяли по порожніх квартирах. Ми привозили меблі, їжу, ліки, допомагали підключати електроенергію. Я приходила на склад рано вранці і йшла додому опівночі. У такому режимі працювали пару місяців.
Надавали допомогу шпиталям, військовим, дитячим будинкам в Україні. Як все робити, починаючи від збору грошей до побудови логістики, – вивчали у процесі діяльності.
Для військових плели маскувальні сітки й шили зі спеціальної тканини, яку не видно у тепловізор, дощовики та навіси, якими можна накрити невеликий окоп.
Коли підірвали ГЕС – закуповували рятувальним жилети та рибальські чоботи. Ці жилети дрони доставляли людям, щоб вони могли вибратися з затоплених будинків.
У нашого Товариства було три дозволи на збір грошей по 10 000 євро. Перші два збори ми закрили швидко, а на третьому вдалося зібрати лише 3000 євро. Ще ми проводимо ярмарки, з яких весь виторг йде на допомогу нашим військовим.
Іноді здається, що сил продовжувати далі більше немає, але потім отримую повідомлення від наших бійців, що наша допомога комусь врятувала життя чи зберегла здоров'я – й це живить мене та дає багато сили, щоб продовжувати.
У моїй команді більш як 20 осіб. Це ті, хто зі мною з самого початку повномасштабного вторгнення.
"Усвідомлення світом, ким є українці, – захищатиме їх у майбутньому"
Марія Костіайнен, живе у Лаппеенранта:
У допомогу Україні я залучена з часів Євромайдану, окупації Криму й подій на Донбасі. У ті часи у Фінляндії не було чіткого розуміння, що вже тоді це була війна Росії проти України.
Ми разом з моїм чоловіком возили в Україну речі для переселенців й харчові продукти тривалого зберігання для бійців ЗСУ.
Щоразу, як ми їхали, наша автівка була завантажена під самий верх. Вдома був цілий склад речей, бо фіни постійно приносили щось, коли дізнавалися, що ми збираємось в Україну.
Останні роки фокусувалася на допомозі армії й волонтерила у Товаристві українців у Фінляндії: контактувала з медіа, займалася проєктами з просування української культури, проводила акції на підтримку Україні. Паралельно працювала у соціальній сфері у Лаппеенранта.
Після повномасштабного вторгнення діяльність Товариства розширилася і перейшла на новий рівень й навантаження стало таким великим, що дистанційно керувати процесами було неможливо.
Вирішила зосередитися на соціальній роботі у своєму місті: вдень працювала соціальною інструкторкою з українцями, що евакуювалися від війни, а ввечері виготовляла окопні свічки та збирала й пакувала допомогу в Україну: набори для тактичної медицини, аптечки, харчові продукти для військових.
Восени минулого року звільнилася і, разом з проактивними земляками, заснували Товариство українців регіону Лаппеенранта. Тож маємо вже більше можливостей для допомоги.
У нас в пріоритеті – збереження нашої культурної ідентичності та підтримка України та українців, які евакуювалися від війни.
Ми маємо говорити про себе, про свої традиції, культуру, історію, бо усвідомлення світом, ким насправді є українці – захищатиме їх у майбутньому.